З перших днів свого навчання в ТНМУ студентка другого курсу медичного факультету Софія Берегуляк активно долучається до найрізноманітніших громадських проєктів університету та волонтерської діяльності. Нещодавно за свою небайдужу життєву позицію та з нагоди Дня молоді отримала подяку від міського голови Тернополя Сергія Надала. «Надзвичайно приємно бути частиною активної молодіжної громади Тернополя, – зауважує Софія – та працювати разом на користь України, крок за кроком наближаючи її до перемоги».
– Софіє, ви активно долучаєтеся до громадської діяльності університету, до культурних проєктів, волонтерства. Що вас спонукає це робити?
– Громадська діяльність завжди мені подобалася. У 10-ому класі я очолила учнівське самоврядування Тернопільської спеціалізованої школи №7 з поглибленим вивченням іноземних мов і була членом міського учнівського парламенту «Наснага». Найбільше до громадської діяльності мене заохочує результат виконаної роботи та новий досвід у різних сферах. Навчання студентів медичного університету нелегке, та якщо розбавляти його різною активністю – буде набагато цікавіше. Саме тому на першому курсі в команді з іншими студентами я, перебуваючи у складі студентського парламенту, старалася реалізовувати низку проєктів для молоді. Однією з перших таких ініціатив був «Клуб ораторського мистецтва ТНМУ».
У грудні разом з однодумцями працювали в проєкті «Інфоволонтерство», який передбачав поширення інформації щодо вакцинації, До слова, мене надзвичайно здивували необізнаність і міфи серед краян у цій темі.
В умовах війни потрібно зібратися та продовжувати плідну працю задля перемоги України. «Поділися власною поезією – зроби свій внесок у перемогу!» – саме з такими словами в квітні ми провели поетично-патріотичний проєкт «Все буде Україна» для підтримки молодих поетів і ЗСУ.
Зараз у Тернополі перебуває дуже багато внутрішньо переміщених дітей. Спільно з Тернопільською обласною універсальною бібліотекою, Молодіжною міською радою й за підтримки управління сім’ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради організовували міську акцію «Подаруй дитині книжку – подаруй дитині радість». Навіть не очікували, що можемо зібрати п’ять сотень книжок! Організували також святкування Міжнародного дня захисту дітей, саме під час цього подарували зібрані книги діткам. Хлопчики та дівчатка ж написали листи солдатам. Стільки емоцій було пережито впродовж цих усіх заходів, що вони надовго залишаться у пам’яті!
З початку війни від однокурсників неодноразово надходили історії студентів, які через війну були змушені пережити жахливі події. Вони просто розривали серце! «Кожна історія повинна бути почутою!» – це гасло нашого фотопроєкту «Хроніки війни».
Ще торік восени ми намагалися організувати захід «Вечір п’ятниці», але вперше довелося його скасувати через карантин, а вдруге – через початок повномасштабного вторгнення. Так цей захід сам обрав собі час. Перший вечір ми провели вже влітку. Ставили перед собою кілька цілей: дати можливість студентам відпочити від новин та емоційно наповнитися позитивом за допомогою перегляду цікавих фільмів, послухати патріотичні пісні й зіграти в настільні ігри, зібравши першу суму для нашої великої мети – купівлі дрона.
Наразі ми в університеті реалізовуємо проєкт «Смілива гривня», до якого кожен може долучитися, зібравши монети різного номіналу та відправивши їх на потреби армії.
Нині ми активно співпрацюємо з Українською волонтерською службою. Впродовж цього навчального року, який щойно розпочався, у серпні організували вже два проєкти – «Твори доБРО» та онлайн-лекцію «Волонтерте!». Популяризувати та поширювати волонтерство нині надзвичайно важливо!
Улітку активно долучалася до волонтерської діяльності у штабі від Тернопільської міської ради «Центр науки Тернополя», де є можливість волонтерити всім, хто має таке бажання. Долучаюся також до роботи молодіжної міської ради Тернополя.
– Як же все встигаєте?
– Скажу відверто – важко все встигати! Але ще на першому курсі мені дали слушну та цінну пораду: головне – правильно планувати свій час і ставити пріоритети. Стараюся дотримуватися цих слів.
– Для першокурсників ТНМУ зараз розпочинається новий етап у житті. Що ви їм могли б побажати та порадити, зважаючи на власний досвід?
– Перший курс – це перехідний етап у доросле життя. Найважчими будуть два перші тижні: адаптація до процесу навчання, викладачів, групи. Дуже важливо зрозуміти систему навчання в університеті, адже школа – це цілком інше. Головне – вчитися, поступово все стане на свої місця й вам буде легше. У жодному разі не опускайте руки через не такі оцінки, які хотіли б отримати. Одна із суттєвих порад, дуже конкретна: не забудьте вивчити всі терміни на перше заняття з анатомії! Будьте впевненими у власних знаннях та не бійтеся відповідати на заняттях.
Зверніть також увагу на самоосвіту, адже у виші не можна прийти на заняття не підготовленим. Унікальною можливістю для студента-першокурсника є й участь у громадській діяльності, гуртках, науковому товаристві, хорі та клубах університету, саме там, у процесі підготовки до найрізноманітніших заходів, можна ближче познайомитися не лише зі своїми однокурсниками, а й зі старшокурсниками, які поділяться цінними порадами. Бажаю всім терпіння та наснаги!
– Що особисто для вас було найважчим на першому курсі?
– Напевне, звикнути до величезної кількості матеріалу. Коли вперше відкриваєш платформу Moodle та матеріали підготовки, гадаєш, що, можливо, це перше заняття й тому так багато інформації, але потім навпаки – інформації стає дедалі більше. З часом до цього звикаєш, та все ж сидіння за книгами до другої ночі тривалий час входило до моєї студентської рутини. Зрештою, як і в усіх першокурсників. Насправді кожному потрібен час для визначення свого комфортного графіку навчання.
– Що вас найбільше вразило в ТНМУ, коли тільки-но вступили?
– Якість викладання та наявність сучасного обладнання. Викладачі справді дають знання, а лабораторні роботи – практичні навички. Надзвичайно вразило ставлення викладачів до студентів, як до своїх колег, це дуже заохочує. Якщо порівнювати зі школою, в університеті морально легше спілкуватися з однолітками, адже у вас є спільні інтереси.
– Якщо б ви складали своє резюме, яка фраза в ньому була б найголовнішою?
– Мрію, вчуся та творю.
– Що вам у собі подобається найбільше, а що – найменше?
– Кожна людина – унікальна. На мій погляд, у всіх нас є позитивні та негативні сторони, але краще про них може розказати лише наше оточення та вчинки.
– В якій сім’ї ви народилися? Які події дитинства вплинули на вас найбільше?
– Я зі звичайної української сім’ї. Найбільше вплинуло на мене пластове таборування в екстремальних умовах. Ніколи не забуду, як сама ночувала в лісі, маючи лише три сірники, спальник і свисток. Ці випробовування зміцнили дух і навчили радіти всьому, що маєш у житті.
– На кого з дорослих у дитинстві хотіли бути схожі?
– Змалечку мені дуже подобалися українські музиканти-класики. Пригадую, що неодноразово захоплювалася співом Соломії Крушельницької та творчістю Івана Котляревського, Миколи Лисенка. Мабуть, на це впливало навчання в музичній школі та любов до музики. Але найбільшим прикладом для мене в житті є мій дідусь Федір Григорович. Він був надзвичайно мудрою та справедливою людиною, саме ці риси мені найбільше імпонували в ньому. Тож дідусь завжди залишатиметься для мене прикладом для наслідування.
– Коли зрозуміли, що медицина – це та сфера, з якою хочете пов’язати власне життя?
– Завжди повторюю, що це доля. У чотири роки я ставила крапельниці своїм іграшковим ведмедикам і носила стетоскоп на шиї, слухаючи серцебиття нашого кота. Коли навчалася у середній школі, мала безліч ідей щодо професії. Остаточне бажання стати медиком сформувалося в 10-11 класах. Саме тоді я випадково потрапила на останній очний День відкритих дверей ТНМУ. Мені дуже сподобався цей університет! У старших класах мала можливість побувати в лікарні та поспостерігати за роботою різних лікарів. Після цього й обрала медицину, хоча сумніви, зізнаюся, були до самого моменту подання документів. Та як без цього?!
– Що вам найбільше подобається у вашій справі?
– Якщо мовити про медицину загалом, то це допомога людям, відчуття стабільності в роботі та актуальність і розвиток цієї сфери.
– Чи вже визначилися зі спеціальністю?
– Вступаючи до університету, вже мала певні міркування щодо майбутньої спеціальності, наразі моя думка не змінилася. Та попереду ще два іспити «Крок», п’ять років навчання, тож, напевне, ще рано остаточно щось обирати й тим більше – озвучувати свій вибір. Вірю лише, що працею зможу всього досягти.
– Як найбільше любите відпочивати?
– Я обожнюю море. Для мене це місце спокою та перезавантаження.
– Про що мріяли в дитинстві? Яка нині найбільша ваша мрія?
– Мої мрії змінюються з часом, як, мабуть, і в кожного. Ще кілька років тому моєю мрією було скласти ЗНО та вступити в обраний університет. Тепер моя найбільша мрія – мир у нашій країні.
– Які основні цінності є орієнтиром у вашому житті?
– Для мене найголовніше в житті – сім’я, здоров’я та свобода. Щодо орієнтиру, то дуже влучно написала Ліна Костенко:
Нам треба жити кожним днем,
Не ждать омріяної дати,
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо «потім» може не настати.
Мар’яна ЮХНО-ЛУЧКА
Світлина Миколи ВАСИЛЕЧКА